Чому хтось легко будує стосунки, а для когось це дуже складно?

Чому хтось легко розстається, а для когось це велика проблема?

Бо в кожного з нас є свій тип прив´язаності, який спонукає нас обирати той чи інший стиль стосунків і певний типаж партнера.

Наші стосунки з близькими людьми зараз теж зазнають великого навантаження.

Ви можете помітити, як в кризовий період реагуєте – йдете ближче до людей чи навпаки відсторонюєтеся, вмієте просити про підтримку чи розраховуєте лише на власні сили. В складні часи добре помітно наші справжні реакції.

Модель нашої прив'язаності формується в дитинстві і залежить від поведінки батьків. Дитина не може вийти з стосунків з своїми батьками, тому вона адаптовується під стиль поведіки, який їй демонструють дорослі.

Дж.Боулбі (британський психіатр) досліджував вплив сім'ї та її відсутності у житті маленької людини. Один з експериментів полягав в спостереженні за поведінкою мами і дитини в кімнаті повній іграшок. В залежності від того, як вели себе діти в незнайомій ситуації, Боулбі виділив 4 основні типи прив´язаності.

1. Надійна прив´язаність. Діти спочатку будуть з мамою, а далі підуть гратися з іграшками, але постійно оглядатимуться назад, щоб побачити маму, і далі досліджуватимуть забавки. Такі діти відчувають стрес, коли батьки їх покидають і радіють, коли ті повертаються. Якщо налякаються, то будуть шукати заспокоєння в дорослих, вони знають, що батьки здатні забезпечити їм комфорт і безпеку.
2. Тривожно-амбівалентний стиль прив'язаності. Діти з таким типом прив'язаності будуть мало досліджувати, насторожені до чужих навіть, якщо присутні дорослі. Коли мама йде - дитина сильно засмучується, а коли повертається - амбівалентні. Це діти, мами яких кажуть теплі слова, граються, але не проявляють тісного контакту. В дорослому віці часто не довіряють іншим та мають страх близькості.
3. Уникаючий стиль прив'язаності. Діти з таким стилем страються уникати батьків. Цей стиль при'язаності зазвичай є результатом того, що дітей ображають, наказують за те, що вони надіються на дорослих. З часом вони перестають звертатися до батьків за допомогою.
4. Дезорганізований стиль прив'язаності. Такі діти як уникають батьків, так і протистоять їм. Батьки зазвичай непослідовні і є для дітей як джерелом комфорту, так і страху.

В 80-х роках американскі психологи С.Хазан і Ф.Шейвер виділили 4 типи привязаності для дорослих: надійний, тривожний, уникаюче-відкидаючий і тривожно-уникаючий.

1.  Надійний. Люди з таким типом прив'язаності позитивно сприймають себе і інших. Будують міцні стосунки. Витримують тривогу в стосунках та власну вразливість. Мають високий рівень довіри до світу. Впевнені в стосунках і партнері. Баланс близькості і особистої незалежності.
2. Тривожний. Негативно сприймають себе. Невпевнені, емоційно нестабільні, не вміють бути наодинці, в стосунках проявляють залежність і ревнощі. Потребують постійних доказів любові. Приділяють багато уваги чужим емоційним реакціям.
3. Уникаюче-відкидаючий. Позитивно сприймають себе, але негативно сприймають інших. Складно проявляти почуття і емоції та будувати емоційно близькі стосунки.
4. Тривожно-уникаючий. Негативно сприймають себе, тривожні. Часто в минулому мають досвід травмуючих ситуацій поряд з важливими дорослими людьми. Одночасно прагнуть близькості і відчувають страх відкидання.

Дорослі, у яких в дитинстві сформувалась надійна прив'язаність, мають більш розвинуте почуття власної гідності і здатні краще себе забезпечувати в міру того, як стають старшими.
Вони прагнуть бути більш незалежними, краще вчаться в школі, успішніше будують соціальні звязки менше тривожаться.

Порушення прив'язаності досить поширене, та при бажанні і певних зусиллях може змінитися: зі слів Ненсі Мак-Вільямс, коли людина мінімум 5 років перебуває в безпечних і стабільних стосунках зі здоровим партнером або в процесі психотерапії, на що зазвичай йде від 2 років.